У мене часто-густо буває відчуття «зайвості» в процесі читання художньої літератури. Бувають такі книжки. Читаєш і відчуваєш, що в тексті є міце для автора і його найближчого оточення, а я зовсім чужий для них. Вони дивляться на тебе, як на недоречність, мовляв: «Чого приперся, йолопе?» «Та так… Помилився адресою, — відповідаю, — даруйте, що потривожив». Закриваю книгу і шукаю іншої, тієї, де мене сприйматимуть за свого, де мене (читача) зустрічатимуть з обіймами, як бажаного гостя.
Вам, Алько, залишається лише подякувати тій людині, котра навіть не «нуль», а "- 1" (у конкретному випадку), за її змістовну й цікаву «особисту позицію» (Л. Шутяк)у сприйнятті Вашого допису та приємне «спілкування» і конструктивний «обмін думок» (Н. Вірна).
Святославе. Я ознайомився з вищеназваним матеріалом. У результаті, дійшов висновку, що ми з Вами окреслюємо різні явища, оперуючи спільним терміном «Націоналізм». Очевидно, що розбіжності в можливій дискусії є неминучими. Спробую детальніше висвітлити те, про що я веду мову але на це піде трохи більше часу.
Михайле, напишіть чи тямите Ви в ідеології українського націоналізму? Якщо так — охоче з вами подискутую. Стосовно хибності настанови на розповсюдження української національної ідеї лише в політиці я писав у статті «Свободу здобувають, а не обирають голосуванням».
Кумедно але Фемен приперлися на Майдан Незалежності під час акції протесту підприємців проти податкового кодексу. Рвалися на сцену, та охорона не пустила. Цікаво, яким чином вони збиралися підтримати мітингуючих?
У романі «Собор Паризької Богоматері» Віктор Гюґо пророкує близьку смерть друкованої книги, вбивцею якої, на його думку, стане архітектура (Слово втілене в камені). Роман побачив світ 1831 року. Відтоді минуло 179 років — книга жива.
Щодо слему, то він, на моє переконання є окремим явищем на межі між театром та літературою. Єдине, що насторожує — «суть не в тому, що написано, а в тому, як це представлено на сцені.» Бо всі явища культури, без винятку, мають вплив на формування світогляду. А за такої постановки питання, може змінитися ставлення до людини та оточуючого світу: «не важливо якою є твоя сутність, байдуже яким є твій внутрішній світ — важливо, як ти себе подаєш...» ефектність замінює ефективність.
У грабіжників є такий прийомчик: влаштувати десь вибух, щоб на ньому зосередити увагу поліції, а тим часом «під шумок» пограбувати банк у іншому місці. Можливо, вся ця катавасія, лише відволікання уваги від чогось суттєвішого. У моєму пості «Ярмарок суєти» описане щось подібне: «Поки блазні на сцені, відволікають увагу легковірів, спільники лицедіїв — злодюжки, порпаються в кишенях безпечної публіки». Не стверджую, що даний випадок із цієї серії, а раптом…
Я не Віталій — це дезінформація :-)У випадку з Михайлом, якраз і спрацювала окреслена мною схема (до речі, рейтинг йому допомогли підняти спільними зусиллями небайдужі люди, щоб дати можливість дописувати). Потім ця схема, здогадуюсь, спрацювала проти Альберта Комарі, як відплатна акція. Це війна. Давайте краще обмінюватись інформацією, писати, сперечатися, доводити одне одному словесно свою правоту чи незгоду, а не воювати «мінусуючи».
Нехай, напередодні Різдвяних свят, встановиться Мир і Лад у нашій спільній оселі — блогосфері ВКурсі.ком
Тобто, Святославе, припустимо (наголошую на слові «припустимо»), декілька зумисників (люди Честі такого не чинитимуть)згуртуються задля цькування певної особи (збільшуючи до того ж одне одному рейтинг для більшої «впливовости»)наполегливо «мінусуватимуть» будь-який її пост чи коментар, незалежно від змісту, викидаючи невигідного блогера «на задвірки», хто залишиться в блогосфері? Відповідь очевидна.
Це не проблема ні ВКурсі.ком, а ні його розробників. Це справа сумління блоґерів. Я висловив свої зауваги. Мені більш до душі відкрите "Іду на Ви" — це благородно, — це допомагає авторові переосмислити написане, подивитися з іншого кута зору на висвітлене ним. «Заговори, щоб я тебе побачив», — казав Сократ. Волію бачити своїм опонентом особу, ба навіть особистість, а не безликий «мінус» чи безособовий займенник. Невже прагнення діалогу з Людиною може викликати осуд?
Дуже славно, пані Галино. Мовна й духовна традиція — це саме той ґрунт з якого народ черпає життєві соки своїми «сімома сотнями коренів», завдяки чому й не всихає протягом свого буття.
Уторопи дали українській літературі велетня духу сл. п. Тараса Мельничука, який і виріс на тій благодатній поживі. Раджу ще почитати збірку віршів поета із с. Джурів Тараса Григорчука «Янголи не дичина» — мова його поезій щедро насичена саме такою лексикою, яка Вам так до душі.
Шановні дописувачі! Будь-ласка, уважно ще раз перечитайте пост. Йдеться не про мінуси, як такі, а тільки про ті, які викликані «роздратованістю або зневагою до автора чи просто кепським настроєм...» З повагою, Роман Жахів.
Мені, як авторові, було б цікаво дізнатися, що саме викликає несприйняття. Надія пише про спілкування, так от власне його й не відбувається. І не потрібно мені виставляти оцінок, я не учень і не конкурсант на кастингу :-)
Особиста позиція, як на мене, — це контрарґумент. А «мінус» — це відсутність позиції з конкретного питання. Або прояв негативних емоцій, які не варто зливати на інших.
Внутрішня опірність національних організмів настільки потужна, що ніякому глобалізмові (цій «Вавілонській вежі» сучасності) не під силу її здолати. Як не вдалося це жодній імперії в минулому. І ретроспектива буття націй дає чітку візію майбутнього в якому денаціоналізація зазнає повного краху. «Філософ» К. Маркс теж прогнозував зникнення спільнот за національною ознакою. Де Маркс, а де українська нація?
Щодо слему, то він, на моє переконання є окремим явищем на межі між театром та літературою. Єдине, що насторожує — «суть не в тому, що написано, а в тому, як це представлено на сцені.» Бо всі явища культури, без винятку, мають вплив на формування світогляду. А за такої постановки питання, може змінитися ставлення до людини та оточуючого світу: «не важливо якою є твоя сутність, байдуже яким є твій внутрішній світ — важливо, як ти себе подаєш...» ефектність замінює ефективність.
Нехай, напередодні Різдвяних свят, встановиться Мир і Лад у нашій спільній оселі — блогосфері ВКурсі.ком
Уторопи дали українській літературі велетня духу сл. п. Тараса Мельничука, який і виріс на тій благодатній поживі. Раджу ще почитати збірку віршів поета із с. Джурів Тараса Григорчука «Янголи не дичина» — мова його поезій щедро насичена саме такою лексикою, яка Вам так до душі.