Україна для китайців?

Україна для українців, і доки хоч один ворог-чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти зброї…
Вперед! Бо нам ні на що надіятися і нічого озиратися назад!..
Микола Міхновський

У тому, що ми, українці, ще й досі існуємо — як фізично, так і в площині національного самоусвідомлення — є велика заслуга одного з ідеологів українського націоналізму Миколи Міхновського. На самому початку двадцятого століття він нагадав українцям Шевченкове: «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля», переклавши поетичну формулу Кобзаря мовою політичного маніфесту в брошурі „Самостійна Україна”. І тим самим ідейно озброїв багато поколінь борців, чим долучився до формування українського організованого націоналістичного руху.
Єдиним дієвим засобом національного визволення Микола Міхновський вважав на той час збройну боротьбу: „оружне повстання зневоленої нації проти нації-гнобителя”.
Ось що писав Микола Міхновський у відкритому листі до російського міністра внутрішніх справ: „… Ви гадаєте, Пане міністре, що Ви укупі з усіма Вашими посіпаками здолаєте вбити наш народ? Нехай відповість Вам наша історія. Нехай вона розповість Вам, яка міцна та сильна була польська держава „від моря до моря”, який знівечений був наш народ під пануванням чужинців – поляків, які терпів він гнобительства від польських панів. І нехай історія розповість Вам, як одним сильним і міцним рухом зруйнувала наша нація усю польську державу і повернула внівець гнобителів. А колишні поляки, пане міністре, вміли гнітити нас не гірше сучасних росіян, і колишня Варшава була культурніша, ніж сучасний Петербург.
А знаєте, через що наші прабатьки розвалили Польщу? Через те, що вона наполягала на душу нації, на її моральне „Я”. А всі злочинства прощаються, крім злочинства проти Святого Духа.
Уряд російський супроти нашої націй став на ту саму стежку, що й колишній польський уряд, і тим самим вимагає, щоб ми пішли шляхом наших прабатьків часів Богдана Хмельницького. І ми підемо!”
І пішли. Протягом усього двадцятого століття українці боролися за національне визволення з різними напасниками. Зокрема, й під гаслами, що їх виголосив Микола Міхновський: „ОДНА, ЄДИНА, НЕПОДІЛЬНА, ВІЛЬНА, САМОСТІЙНА УКРАЇНА ВІД ГІР КАРПАТСЬКИХ АЖ ПО КАВКАЗЬКІ” та „УКРАЇНА ДЛЯ УКРАЇНЦІВ”. Кубанські козаки і вояки Української Галицької Армії, Українські Січові Стрільці з Наддніпрянщини і їх бойові побратими з Буковинського Куреня, гайдамаки-«холодноярці» і герої Карпатської Січі, козацькі полки Петлюри і бойовики Української Військової Організації, Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія – усі вони, перейняті ідеєю соборності українських етнічних земель, зі зброєю в руках звільняли їх від чужинців-завойовників.
Чи змінилося щось від того часу на краще, для нас, українців? На місце російського царя прийшли вожді, генсеки, президенти, а Росія як була хвора на імпершовінізм щодо найближчих сусідів, так не вилікувалася від нього й понині. „Наполягання на душу української нації”, на її моральне «Я» продовжуються. У самій Україні на зміну одним холуям Москви – винниченкам, грушевським і їм подібним, котрі як вогню сахалися однієї згадки про рятівну суть українського націоналізму, знайшлися інші охочі. Українці дотепер ще не здобули своєї національної держави і продовжують залишатися упослідженими на своїй землі. А отже, гасла, висунуті 110 років тому Міхновським, залишаються й сьогодні вкрай актуальними.
Україна для українців. Як ми це розуміємо?
Коли будь-кого з чужинців в Україні заскочить небезпека, у нього, теоретично, завжди є можливість, податися до братів єдинокровних на свою історичну батьківщину, шукати правди і кращої долі. Ми ж, українці, живемо на своїй прабатьківській землі, то ж коли нам загрожує біда, нам діватись нікуди, ми боролися, боремося й будемо боротися тут, не на життя, а на смерть, за своє існування. Чужого не хочемо, але й свого не віддамо нікому.
„Україна для українців” – це не значить, що ми не раді гостям. Завжди раді (наша нація повсякчас славилася своєю гостинністю), але тільки гостям, а не окупантам і тільки доти, допоки гості не починають цим зловживати. І лише відтак з’являються у нас Святослави, Сагайдачні, Хмельницькі, Гонти, Залізняки, Петлюри, Коновальці, Бандери, Шухевичі… І нічого тоді нарікати. В Україні, напевне, немає жодної могили чужинця, насильно вивезеного з його батьківщини українцями і закатованого тут.
„Україна для українців” звучить так само, як і «Земля обітована для Ізраїлю» — не більше і не менше. Землю України дав українській нації Господь Бог і зобов'язав нас шанувати її й оберігати. Що ми й намагаємося робити із покоління в покоління.
„Україна для українців” означає те, що тільки ми, українці, і ніхто інший, відповідальні перед Богом за цю землю. Через те, пам’ятаючи про Останній Страшний Суд, остерігаючись кари Божої більше, ніж людської, українці завжди беруться до зброї, коли над Батьківщиною і Нацією нависає смертельна загроза, і безстрашно виконують Божий заповіт. Для нас ця земля рідна Матінка, а для чужинців тільки місце проживання. Тому не мислимі ні Україна без українців, ні українці без України. Усе взаємопов’язано. Ось чому ми кажемо: „Україна для українців, а українці для України!”
На завершення слід додати, що в цьому разі ми говоримо про українців не тільки як про сучасне покоління, тобто суспільство, а про цілу націю – усіх і мертвих, і живих, і ненароджених в Україні і не в Україні сущих земляків наших — як визначив її Тарас Шевченко. Мислимо Україну як духовну суспільно-політичну єдність минулих, сучасних і майбутніх поколінь нашого народу, а не тільки як територію чи сьогоднішнє державне утворення з аналогічною назвою. Тому нашим ідеалом завжди була, є і буде окреслена Миколою Міхновським „Одна, єдина, неподільна, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі” — держава української нації на усіх її етнічних землях.
„Отже, — писав Микола Міхновський у „Самостійній Україні”, – коли справедливо, що кожна нація з огляду на міжнародні відносини хоче виливатись у форму незалежної, самостійної держави; коли справедливо, що тільки держава одноплемінного національного змісту може дати своїм членам нічим не обмежувану змогу всестороннього розвитку духовного і осягнення найліпшого матеріального гаразду; коли справедливо, що пишний розцвіт індивідуальності можливий тільки в державі, для якої плекання індивідуальності є метою, — тоді стане зовсім зрозумілим, що державна самостійність є головна умова існування нації, а державна незалежність є національним ідеалом у сфері міжнаціональних відносин”.

P. S. До чого ж тут китайці? А ні до чого, — поки що. Але якщо українці нарешті не отямляться, не усвідомлять уповні своїх завдань і не примусять тих, кого треба, змінити політику „сприяння” українському відродженню на політику українського відродження, то вже в недалекому майбутньому цілком може статися, що громадян неукраїнського походження буде в Україні більше, ніж етнічних українців, — як нині в Уряді чи Верховній Раді. Вони ж бо плодяться, й потребують життєвого простору. А тут такі сприятливі умови. От і їдуть до України всі, кому не лінь, поки українці змушені шукати заробітку по чужих світах, бо на рідній землі не можуть, бо не вони тут господарі. Поки що!..