Метимпсихоз

                                                   Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,
                                                   на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.

мені наснилися Шевченко і Антонич
і ті садки й хатки вишневі:

ніч розплела тугу косу
гукнула: — Слава Йсусу! — дневі, —
чекай-но місяць принесу

й під вишнями в опалий цвіт
вляглися друзі гомоніти:
"… отак і ми на сконі літ
вдягнемось у вишневі віти

й зійдемося десь на межі
між вишнями чи між хатками
в повник крізь неба вітражі
і сам Всевишній поміж нами

й згадаємо й тебе, й мене,
й Його, й садки, й хатки вишневі
і ніч, і день, і світ мине…
лиш не минутися віршеві

й отак римуючи діждемо
третіх півнів великодніх
й собі вишнево зацвітемо
в садках Господніх"