Ярмарок Суєти

“… І чужому навчайтесь, й свого не цурайтесь!”
Т. Шевченко
“Немає нічого нового під сонцем”, – стверджував біблійний Пророк Еклезіаст. І у нас немає жодних підстав не визнавати за ним цілковитої слушності. Бо, якби ми (звичайні смертні) перейнялися завданням описати тло «українських виборів» і похизуватися таким чином своїм розумом, то з прикрістю виявили б, що це давно вже зроблено задовго до нас, і “запатентовувати винайдення пороху” у наш час доволі таки безглуздий намір, якщо не висловлюватися гостріше. Щоб переконатися в цьому, достатньо лише розгорнути твір талановитого англійського романіста ХІХ ст. Вільяма Теккерея назва якого ідентична тій, яка є заголовком цього нарису. А тоді пірнути у вир балагану описаного дотепним англійцем, а виринути днесь, щоб ствердити вслід за Пророком: “Таки нічого не змінюється у цьому світі”. Не завадить згадати, що у підзаголовку твору міститься уточнення – “Роман без героя”. Обов’язково радимо перечитати цю геніальну працю, особливо тим, хто сподівався “змін на краще”, а розчарувавшись, покладатиме надії на вибори до Верховної (з)Ради України, які не за горами.
Отже, Теккерей: “… дурисвіти (ще якісь об’явилися, хай їм грець!) горлають перед своїми балаганами, сільські йолопи луплять очі на розцяцькованих блискітками танцівниць і жалюгідних, старих, нарум’янених блазнів, а тим часом спритні злодюжки, підкравшись ззаду, орудують у їхніх кишенях. Так, це й є Ярмарок Суєти, розпусне, звичайно місце, і не веселе, хоч дуже галасливе.” Пам’ятаєте? в нашого Гоголя: “Різноголоса мова потопляє одна одну, і жодне слово не вихопиться, не врятується від цього потопу; жоден крик не вимовиться ясно. Тільки ляскання по руках торгашів чути з усіх кінців ярмарку.”
– Вам щось нагадує? Читайте. Далі більше.
Загалом, увесь роман досить повчальний. Але ми скористаємося лише сюжетом, де головною дійовою особою є така собі міс Кроулі, а правдивіше, чималенький капітал цієї заможної леді. Не важко, була б уява, порівняти її з нашою державою та усіма її багатствами. Так от, саме навколо цього багатства і розгортаються усі пристрасті описані в сюжеті. І схожість з нашим політичним сьогоденням, просто вражаюча.
Численні родичі об’єднані у кілька партій, (ну зовсім, як наші Блоки і Союзи) гризуться між собою за майбутню спадщину. Там і брати, що ворогують між собою, і небожі, і невістки, і слуги. Дехто з них вже непогано присмоктався до годівниці. Інших це дратує. Якими тільки засобами не гребують людці, що намагаються змінити стан речей на свою користь. І лестощі тобі, і компромат; шантаж, погрози, підкупи, інтриги, благання, плазування – розмаїтий арсенал. Ось лише маленький епізод: партії родини Б’ют (збіг геть-чисто випадковий) Кроулі, зусиллями її лідерки (дружина пастора), вдається розладнати стосунки старої пані з небожем – її улюбленцем та його дружиною – “ошуканкою, якої світ не бачив”. Щоб позбавити можливості, не гідних такої честі шахраїв, оббирати любу міс Кроулі. І клятви вірності перед старою, звучать так щиро з її вуст, так сердечно, що у марновірних простакуватих слуг, з’являється бажання їй допомагати попри засторогу серця. А маленька сирота, (інший епізод) втрачає шанс вступити у потужний блок, бо поспішила необдумано ввійти до ворожої тому блокові коаліції. Про що бідолаха жалкує, бо програла.
Гроші! Гроші! Гроші! Ось справжні мотиви дій персонажів Теккерея. Почитайте і переконаєтесь, що сюжет точнісінько до дрібниць характеризує політичну ситуацію в нашій країні. Те саме прагнення “політиків” до не свого добра, без жодних сумнівів, чи мають вони на нього право.
“Місіс Б’ют так часто казала Брігс і Феркін, як вона їх любить і що б вона зробила для таких чудових і відданих приятельок, якби була така багата, як міс Кроулі, що ті відчували до гості глибоку пошану й ставилися до неї з такою вдячністю та довірою, наче місіс Б’ют уже засипала їх найдорожчими подарунками.”
– Невже ніхто з вас, любі читачі, не відчував себе тими Брігс і Феркін, під час розгулу передвиборчої агітації?
“Який дурень сказав, ніби масними словами не помастиш каші? Половина суспільства їсть її, та ще й з великим задоволенням, саме з такою підливою”, – іронізує майстер політичної сатири Теккерей. І ми з ним цілком згодні. На наших очах, не в ХІХ, а в ХХІ столітті переважна більшість суспільства України, купується на порожні обіцянки. На політичні “програми”, у яких немає навіть натяку про скасування національного і соціального рабства, а тільки заходи для хоч якогось покращення становища отих малих рабів “маленьких українців”. Невже більшість українців не хоче свободи? Хочуть! Але, продовжують покладати надії на добрих дядь і тьоть. Замість того, щоб вибороти її власними зусиллями.
“Я роблю все, аби тільки наша дорога хвора, яку її невдячний небіж загнав у ліжко, одужала. Я не думаю про себе і завжди готова на будь-які жертви…”, – це вже нагадує передвиборчий ролик. А ось іще: “Я не дбаю про сон, про своє здоров’я чи про вигоди, якщо цього вимагає обов’язок.” Трохи далі автор показує нам ту безкорисливість: “Захопивши під свою владу приковану до ліжка стару леді й нікого до неї не допускаючи, місіс Б’ют не раз заводила мову про зміну заповіту”. Ось вам і вся безкорисливість, ось заради чого всі жертви.
Де ж тоді шукати правди? – спитаєте. Тільки не на Ярмарку Суєти. Її там не знайдете. Вона деінде. Перефразовуючи гоголівського персонажа скажемо так: “Не потрібно шукати те, що носиш завжди при собі”. Загляньте у себе, тільки не до шлунку, а в душу і знайдете відповідь там, в її середині. Звісно, знайдуть її тільки ті, хто не продав цей скарб на ярмарку за “тридцять срібних”, і не ті у кого її викрали злодії там же, під час захопливої гри улюблених ними паяців, на яких вони роззявляли рота. Хоча для останніх ще не все втрачено. Злодія можна виявити, спіймати за руку і повернути вкрадене. Той злодій, будьте певні, неодмінно з’явиться наступного ярмарку. Тільки не проґавте.