УРИВОК ІЗ НОВОГО РОМАНУ


Вони обидва зачитувались Гомером. Як «Іліаду» так і «Одіссею» могли цитувати напам’ять годинами. Що називається «З голочки». Так жиди завчають талмуд…  Але Єремія захоплювався постатями Гомерівських героїв, натомість, Франика цікавила, власне, поетика незрячого співця античності.
 – Знаєш, – повідомив якось Цезура Єремію, – я звернув увагу на нехарактерне для тогочасних еллінів закінчення «мер». Скільки не шукав, а таки не знайшов ще одного подібного. Чи, бодай, схожого. Натомість у слов’ян, таких закінчень в іменах хоч греблю гати. Володимир, – ім’я хрестителя Руси і її народу, Богумир, Славомир, Яромир… усіх отак запросто й не перелічиш. Якщо писати їх на грецький штиб…. А, мало не забув. Та й місце народження Гомера не було відоме, що цікаво, й самим грекам. Розмовляв я з одним своїм колегою – вчителем рутенської граматики. Так він розповів мені про явище, котре стосується мого дослідження. От каламбур народився, – посміхнувся Франик, – зі словосполучення «цікаве явище», можна створити одне слово – «цікавище»… Так от, виявляється, самі рутени, допускаються помилок в написанні закінчень таких імен і пишуть не Володимир, як має бути, а Володимер». Чого ж тоді дивуватися з греків для котрих ім’я, припустімо, Гомир було чужим? От і з’явився таким чином Гомер. Гадаєш це плід моєї хворобливої фантазії? До речі, про фантазію. Існує гіпотеза, що натхненням і матеріалом для написання Іліади та Одисеї, послужила поема якоїсь поетеси на ім’я Фантасія. Та то так, до слова. Тож повернемося до наших баранів, як казали давні елліни. Ім’я Гомер, зустрічається, ніколи не вгадаєш де. А ну ж бо з трьох спроб….
– Та кажи вже. Що за дурна звичка…, трохи роздратовано відповів Єремія. Продовжуй.
– У Біблії, – з підкресленим задоволенням в голосі, повідомив Франик. У Мойсеєвому п’ятикнижжі. Виявляється, Гомером звали одного з синів Яфета Ноєвого сина. У тлумаченні священної історії Яфет вважається предком европейців та взагалі білої раси. А його сина Гомера, традиційно пов’язують з кіммерійцями. Так от, друже мій, кіммерійці чи кимери,  чуєш і тут закінчення –мер, який збіг, – це корінні жителі Причорномор’я. Тобто частини теперішньої території розселення рутенів. Як усе химерним чином вкладається в мою гіпотезу.
І справа не тільки в імені. У цих рутенів, колись існувала ціла інституція мандрівних співців, в переважній своїй більшості позбавлених зору. А наш славнозвісний Гомер теж, як відомо був незрячим. Ті мандрівні співці, щось на зразок грецьких аедів чи рапсодів, звалися Кобзарями. А твори, що їх вони виконували в музичному супроводі кобз, бандур та лір і ритмікою і змістом дуже вже споріднені з творами безсмертного генія античності. Ось так, друже.

0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте