Homo Ludens

Ігри бувають різними. А люди, як відомо, вельми полюбляють гратися. Одне з одним, із долею, із законом (людським і Божим), просто клеїти дурня (теж своєрідна гра)… Про цю властивість — більше у відомій праці Йогана Гейзінґи.
У зв'язку з цим, пригадую один випадок, котрий мене колись дуже вразив. Це сталося на зламі історичних епох, коли в нашому місті місце одних панів зайняли інші. У подібні часи, як правило, відбувається таке явище як десакралізація колишніх цінностей. Усе попереднє оголошується неправильним, а нове — єдино правдивим.
Більшість суспільства, зазвичай, швидко переймає встановлені правила гри. Оскільки, наділене природою стійким інстинктом самозбереження, здатне пристосовуватись до будь-яких обставин — з одного боку, а «нові закони», які нібито, надають індульгенцію на гру з «минулим» — з іншого. І тоді, те, що ще зовсім недавно вважалося би неприйнятним, стає буденним.
Двоє приятелів, переситившись традиційними видами ігор, вигадали собі нову: хто переплюне іншого в зухвальстві. І пішло, як мовиться, поїхало: паплюження надгробків на міських кладовищах, справляння природних потреб у громадських місцях, і т.д., і т.п., і… Раж захоплював молодиків дедалі більше і більше. А тривала безкарність, плодила нові й нові безумства.
Якогось ранку, один із приятелів їхав у трамваї. Повз вікна пропливали ще напівсонні міські краєвиди. Проїхали повз церву Св. Параскеви, минули міську заставу, за якою трамвай гальмував і стишував хід, бо дорога раптово ковзала вниз. Наше місто, щоб ви знали, побудоване на семи пагорбах, як і місто численних історичних пам'яток та осідку наступника апостола Петра — величний Рим.
Парубок був, очевидно, більш ніж задоволений собою. Принаймні, в очах його сяяла втіха. Йому вдалося обійти свого суперника, — був більш ніж упевнений в цьому. У хлопця на колінах лежав паперовий згорток округлої форми. З цього пакунка, він того не помічав, мабуть, засліплений усвідомленням своєї перемоги, на долівку скапувала кров.
Аж раптом, щось пішло не так. Трамвай зіскочив з рейок, і по крутому схилу полетів з прискоренням, скрегочучи металом, вниз. А зупинився, вщент понівечений, аж біля вокзалу залізниці. Щастя, що в цю ранішню годину, пасажирів не було, окрім одного. Його і витягли скривавленим й поламаним з металобрухту. Вагонопровідник устиг раніше вискочити, на ходу.
Тим часом, місто, швидше за політ трамваю, облітала звістка, що хтось, вночі, обезголовив мармурову статую Марії, що на площі Ринок.