Poetic Floyds Василя Кожелянка (Post factum)
15 віршня (березня) року 2012 у БКТМ «Автоґраф» (м. Чернівці) відбулася мистецька вечірка «Poetic Floyds Василя Кожелянка».
Усі присутні мали змогу почитати поетичні тексти Василя Кожелянка під супровід музики Pink Floyd. Вірші були заздалегідь роздруковані і обиралися читцями навмання (ідея ). Таким чином вони звучали, як на мене, природніше, ніж завчасу вивчені і декламовані із заламуванням рук і закочуванням очей (як то буває на ріжних конкурсах).
Концепцію вечора було, правда, дещо порушено, бо Марія Лобурак читала вірш присвячений її джинсам («Маріїні джинси») зі збірки «Семибарвний кінь», Лариса Бережан зіграла на роялі і співала власний твір на вірш Сергія Пантюка, а Юлія Косівчук оприлюднила ніде не друковані тексти Василя.
Загалом, було цікаво, — стверджували ті, хто нагодився того вечора на захід.
Журналісти традиційних ЗМІ, щоправда, попри тривале анонсування, проіґнорували вечірку. Їх, здається, лише «смажене» цікавить (а від нього, знамо, розвивається ожиріння, хвороби печінки і т. ін.) Утім, дякуючи революційному звершенню Марка Цукерберґа в інформаційній галузі, обійдеться і без них (монополію втрачено).
Окрім розробників Facebook та ВКонтакті, хотілося б подякувати усім, хто долучився до організації вечора: дуету «Скриня», Інзі Кейван, Андрієви Гречанюку, Миколі та , , , , (ВКурсі.ком).
7 коментарів
БАГАТОСЛІВНЕ ПОСЛАННЯ ПОЕТОВІ
ВАСИЛЕВІ КОЖЕЛЯНКОВІ
З НАГОДИ ЙОГО ТВОРЧОГО ВЕЧОРА
26 ЛЮТОГО 1997 РОКУ В ЧЕРНІВЦЯХ
"… Маріїні джинси…"
(В.Кожелянко, «Семибарвний кінь»).
…Я прийшла б, Василю, в декольте
І по праву сторону Твоєї слави
Зі сльозою коньяку чи кави
За плечима Твого Болю стала б,
Як стають лише
Кохана Мама.
Але все, Василечку не те.
Через те і я не в декольте.
Мо" й даремно.
Бо таки пусте:
Маючи фірмове декольте,
З джинсами зріднитися, що з панциром.
У сади терпіння – мов у карцері –
Я шукаю ласки, ніби анцуґа.
І терплю,
Терплю, терплю,
Терплю.
І терплю –
А думають, люблю.
Зневажаю цей нудиський пляж
Шулерів, посадами пригрітих,
Що плетуть лиш інтриганські сіті…
Це, Василю, вже не епатаж.
Бо ж усе, як два на два, просте:
Точить міль фірмове декольте,
Й шулери з шахрайської дороги
Скручують пергаменти душі
З латкою «державницькі мужі».
І т.д., й т.д., й т.д., й т.д.
В світську хроніку потрапить декольте.
І оці, Василечку, слова:
Поки я у джинсах – я жива.
Я в Твоїх заплакала б руках,
Чи шепнула б непритомне: ах…
Але це – царина Сулими* —
Німби й тавра роздавати.
Ми
Спрезентуєм супер-декольте
Вар«ятам з державних вар»єте
Й шулерам на їхні прапори.
А ота рука, що із г о р и
Іноді тремтить на наших чолах, — Не дає зітерти нас у порох,
Лиш слова якісь такі дає,
Що часами в жилах кров стає…
При сльозі – не коньяку чи каві –
Я по праву сторону Твоєї слави
Джинсовою бджілкою лечу…
А за нею – наче власна тінь, — Семибарвний, вишколений, кінь…
Хто не вірить в це – я не присилую.
Отаке, мій братчику Василю.
*Сулима Сергій – скандальний буковинський журналіст 90-х років минулого століття.