Русскій міръ - Славянскоє єдінство

може я ще якого «слов'янина» пропустив?

Русь буває тільки Київська! :)

Після перемоги Януковича почалося зростанням впливу та авторитету Російської Федерації в українському дискурсі. Особливо актуально постало «російське питання» зараз. На порозі 19 ліття Незалежності нас затягують у Русскій міръ…

Останніми десятиліттями в Росії було розроблено декілька концепцій і доктрин, покликаних визначити провідну роль Росії на глобальному та регіональному рівнях, зокрема, велику популярність серед частини правлячої еліти здобула ідея Євразійства, як кінцевий результат світоглядних пошуків мегадержави… Нині розігрується карта т.з. Русского міра — третьої реінкарнації панславізма і кінця пошуків свого місця в світі російським правлячим класом…

Початком цих пошуків була ідея слов’янофільства, яка з 18 ст. говорить нам про православний месіанізм та особливу роль Росії в слов’янському світі. Сучасні слов’янські держави знаходяться в фарватері зовнішньої політики Російської Федерації, залежать від неї економічно і політично. Тому зараз російські науковці (сучасні творці міфів) розпочали концептуально обґрунтовувати виключне становище Росії в «руском мірє», орієнтуючись на довготривалу перспективу. Це може призвести до повернення нового формату відносин між слов’янськими країнами, зокрема Україною, Росією та Білоруссю…

Трохи теорії…
Панславізм — культурна і політична течія серед слов'янських народів, в основі якої лежить уявлення про етнічну і мовну спорідненість слов'ян та необхідність їх політичного об'єднання.
Початки панславістського руху сягають 1840-х років коли у рамках слов'янофільства, російський панславізм сформувався, як впливова політична сила, виховавши цілу плеяду політичних діячів, журналістів з гранично жорсткою зовнішньополітичною позицією й гегемоністськими поглядами на слов’янський світ.
Крім тези про спільність і самостійність слов'янського «духу», слов'янофільську концепцію наповнювала ще одна велика ідея — непереборної прірви, що розділила християнський світ на православний східний і католицький західний. Джерелом всіх бід на Заході слов'янофіли вважали раціоналізм, що виріс із католицької схоластики, що замінив духовність на корисність, що безумовно, приведе Західний світ до краху, роздираючи його політичною боротьбою, державними переворотами й революціями. У той же час православно-слов'янский світ, відповідно до вчення слов'янофілів, не підпав під вплив раціоналізму, «другого гріхопадіння людства», і зберіг у чистоті християнську релігію. Саме в слов'янофільському середовищі формувалися перші російські самостійні варіанти теорії слов'янської єдності.
В 1848 р. у статті «Боротьба в Угорщині» Ф. Енгельс писав: «Безпосередньою метою панславізму є створення слов'янської держави під пануванням Росії …Панславістська єдність — це або чиста фантазія, або — російський батіг»…
Вважати так допомагали Енгельсу хоча б ідеї таких вуйків, як, до прикладу, Тютчев. В сер.19 ст. Ф.І. Тютчев розрізняв «Росію-1» у сучасних йому імперських кордонах, «Росію-2» із включенням народів Європи, що не належать Заходу, на які Росія повинна поширити своє ім'я (Слов’янські народи), і «Росію-3», охоплюючу, за винятком Китаю, весь євро-азійський континент і, насамперед Середземномор'я разом з старою Європою. «Росія-2» повинна була б здійснювати контроль над роздробленою Німеччиною і мати постійну присутність росіян «на бойовищі Європейського Заходу». Розгортання «панславістської» «Росії-2» у панконтинентальну «Росію-3», «Росію майбутнього» включало наступні проміжні ланки. Спершу по слов'янському сценарію поглиналися онімечені слов'янські землі Східної Німеччини до Ельби («Російська географія») і Австрії, що Тютчев вважав основою слов'янської раси. Далі, «поглинання Австрії» трактувалося не тільки в змісті необхідного для Росії, як для слов'янської імперії наповнення, але і як підступ до підпорядкування Росією всієї Німеччини й Італії, «двох земель Імперії». У проект входила слідом за поверненням Константинополя також окупація близькосхідних земель до Нілу і Євфрату («Російська географія»). І, нарешті, найважливішою частиною твердження всесвітньої Монархії ставало підпорядкування папства, а через нього встановлення контролю над більшою частиною західного людства…
Ідейні засади панславізму були закладені представниками найрізноманітніших кіл російської політичної думки, але центральною була лінія, яка вела свій початок від прихильників консервативного бачення подальшого існування Росії, як імперії. Склалась певна традиція, заснована на «святості» і непорушності режиму, яка виправдовувала зовнішньополітичні агресивні дії, теоретико-методологічною базою такого вчення як панславізм.
Так було в 19 столітті…

А зараз… По суті слов’янський дискурс і досі вичерпується суперечкою між панславізмом та неославізмом, які перетворюються одне в одного відповідно до зовнішніх обставин. Не останню роль в цьому грає збереження експансивної налаштованості Росії. Остання, не будучи послідовним носієм ідей славізму, охоче долучається до слов’янського дискурсу, на що, зрештою, має право. Але по ходу цього процесу раз по раз відбувається переорієнтація учасників діалогу із проблем, які мають загальнослов’янське звучання, на питання поточної політики Росії… В якості обміну на нафту та газ, Росія пропонує іншим слов’янським народам плече в суперечці із „старою Європою”, тим самим провокуючи появу нових розмежувальних кордонів у Європі. Це не співпадає із намірами європейських слов’ян, які йдуть найпростішим шляхом — відмовляються від ведмежої послуги та посильної допомоги Росії. А Україна?..
Взагалі, осмислення слов’янської теми як самостійного етнічного чи надетнічного явища виглядає дещо штучним. Надто щільними були контакти слов’ян із сусідами європецями, і надто переплетеними виявились їхні долі. Це спричинило формування чисельних альтернативних форматів, в рамках яких слов’яни отримували б змогу продовжувати свій національний розвиток. В умовах нового світового порядку славізм — не самий придатний з цих форматів. Саме тоді придумали Рускій мірь для держав типу України і Білорусі, які Європи не бачили…
Сучасна слов'янська ідея — перше за все культурний феномен, а в деяких країнах навіть контркультурний. Лише в Росії це політична народна забава, та національна фішка. Вони говорять з братськими народами на мові зомбоящика з запахом попівського кадила, а повинні були б на мові картин, пісень, і фільмів – мові Кустуріци та Павича, Довлатова та Пєлєвіна. Ця мова у багато разів зрозуміліша для слов'ян.

«Москва, все російське називає слов'янським, щоб потім усе слов'янське назвати російським» (Томаш Масарик)*

* То?маш Га?рріг Ма?сарик *7 березня 1850 — †14 вересня 1937) — чеський філософ, політичний і державний діяч, перший Президент Чехословаччини (1918—1935).