Олені - не бриті і неголені

Французьке місто Ліон, засноване римлянами у 43 році до Р. Х., невдовзі по заснуванню, стало столицею Ґалії.
Відомо, що давні римляни, усіх неримлян і негреків називали варварами (від грець. ????????, «незрозуміло які»). У ході історії, термін набув зневажливого значення, яким позначають людину, «представника певного народу або племені, що дійсно або уявно перебуває на доцивілізаційному або нижчому цивілізаційному рівні розвитку». Отже, в часи панування Римської імперії, Ліон був однією зі столиць «варварського світу».
Нині, він є великим діловим центром Франції і одним із европейських центрів новітньої цивілізації. Скажімо, саме в Ліоні, брати Люм'єр винайшли сінематоґраф — винахід, без якого немислимий проґрес ХХ століття.


У наш час, як і в давнину, Европа — це великий мурашник «Предивні, зачаровані міста з рудого порохна й рябої мерви».*, яким туди-сюди снує люд з усіх усюд: торгаші і прочани, мандрівники і пройдисвіти-авантурники, митці, заробітчани, біженці...
Не викажу потреби, котра привела до Ліону групу людей з України, в товаристві якої і мені довелося провести деякий час. А, втім, це не так вже й важливо.
Ах, Християнська Европа: "… голодного — нагодувати, спраглого — напоїти, подорожнього — прихистити...". Притулок, за невеличку платню, знайшли у якомусь монастирі в передмісті Ліону. За старовинним фасадом — цілком сучасне внутрішнє облаштування, зі всіма вигодами цівілізації. Невеличка обитель, існує за рахунок власної пивоварні. Тож холодильник на кухні виявився вщерть заповнений бляшаними діжечками із бурштиновим напоєм.
Люб'язний привратник, чи як його там, показав кожному місце для сну і, більше ми його не бачили, оскільки, вирушили в подальшу дорогу ще затемна.
Почалося все, як тільки шурхіт кроків нічного господаря згубився десь в алеях монастирського парку.
«Пити чи не пити? — услід за класиком національної літератури, — це б… питання, почало терзати душі постояльців, котрі залишились без догляду — наодинці зі спокусою. Ніби, не ввічливо брати без дозволу — борсалось, потопаючи в діжці бажання, сяке-таке сумління. Але не довго. Втопилося, саме чи зі сторонньою допомогою — несуттєво. Лише забулькало на поверхні. Не збідніють! — прозвучав виправдальний вирок, не вартому людської гідності в цих широтах, вчинку».
Далі були карти, сварки -бійки… тобто, весь арсенал звичок, притаманний, на думку античних римлян, варварам: «представникам певного народу або племені, що дійсно або уявно перебуває на доцивілізаційному або нижчому цивілізаційному рівні розвитку».
Я не дивлюся на все це «очима римлянина». Не засуджую, не викриваю… Мешканці Лаційських пагорбів, ставилися зневажливо до інших народів не тому, що ті на це заслуговували, а тому, що культура цих племен була їм незрозумілою, чужою.
У нас теж свої звичаї, свої уявлення про гостинність, мораль… можливо, лише свого пива, такого смачного бракує.
                                                                                                       Lyon, France. 02.09.2011
* Богдан-Ігор Антонич «Мурашник»