Лежу у затінку
під яблунею,
котра
за останні
декількадесятків літ
не зродила жодного
сонця.
Наслухаю,
як стривожено
гомонять корінці
між собою:
«Господар
вже гострить
сокиру...»
«Вірш може набути для різних читачів різного значення, і жодне з цих значень не збігатиметься з авторським задумом. Скажімо, поет може виразити у вірші суто особистий досвід, який не має жодного зв’язку із зовнішніми реаліями; читач, проте, може сприйняти цей вірш як відбиття певної універсальної ситуації або й індивідуального досвіду». (Томас Еліот. Музика поезії)
Погоджуюсь із цитатою, та однак…
Яблуня, дерево, корінці — архетипічно співвідносяться із деревом життя.Яблуня в українській архетипіці типова. Безплідною яблунею їх трактувати можна, тоді Господар — Бог, і його гостріння сокири — есхатологічні для нас мотиви.
Якщо господар — ми, то і яблуня — ми, її треба не рубати, а «лікувати».
Якщо яблуня — це держава???? тобто формальна і паразитарна безплідна структура, то її можна нищити, але це не яблуня, не дерево, не життя…
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі. Увійти
або
Зареєструватися.
Увійти за допомогою профілю:
Facebook
або
Вконтакте
6 коментарів
Яблуня, дерево, корінці — архетипічно співвідносяться із деревом життя.Яблуня в українській архетипіці типова. Безплідною яблунею їх трактувати можна, тоді Господар — Бог, і його гостріння сокири — есхатологічні для нас мотиви.
Якщо господар — ми, то і яблуня — ми, її треба не рубати, а «лікувати».
Якщо яблуня — це держава???? тобто формальна і паразитарна безплідна структура, то її можна нищити, але це не яблуня, не дерево, не життя…