До річниці "Незалежності"


Лежу у затінку
під яблунею,
котра
за останні
декількадесятків літ
не зродила жодного
сонця.
Наслухаю,
як стривожено
гомонять корінці
між собою:
«Господар
вже гострить
сокиру...»


               

6 коментарів

Роман Жахів
Коли садове дерево не плодоносить, його лякають перспективою бути зрубаним… (Зі звичаїв українського народу)
Галина Дичковська
Коли нарешті втямимо, що ми — Господар, а не яблуня?
Роман Жахів
Саме так я й написав.
Галина Дичковська
Ця паразитарна структура — не корінці. Це якісь ціп*яки, воші і блохи.
Роман Жахів
«Вірш може набути для різних читачів різного значення, і жодне з цих значень не збігатиметься з авторським задумом. Скажімо, поет може виразити у вірші суто особистий досвід, який не має жодного зв’язку із зовнішніми реаліями; читач, проте, може сприйняти цей вірш як відбиття певної універсальної ситуації або й індивідуального досвіду». (Томас Еліот. Музика поезії)
Галина Дичковська
Погоджуюсь із цитатою, та однак…
Яблуня, дерево, корінці — архетипічно співвідносяться із деревом життя.Яблуня в українській архетипіці типова. Безплідною яблунею їх трактувати можна, тоді Господар — Бог, і його гостріння сокири — есхатологічні для нас мотиви.
Якщо господар — ми, то і яблуня — ми, її треба не рубати, а «лікувати».
Якщо яблуня — це держава???? тобто формальна і паразитарна безплідна структура, то її можна нищити, але це не яблуня, не дерево, не життя…
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте