Ким ти є насправді?

Коли людина займається справою, що відповідає її природнім здібностям і схильностям — вона почувається щасливою. Це головне. Окрім того, улюблена справа дається легко, невимушено й коефіцієнт корисної дії, продуктивність праці, якість набагато вища, ніж наслідки діяльності з примусу.  «Чи є щось необхідніше людині, як дихати. І на те повсюди є повітря… О глибина премудрої благоти, що сотворила потрібне неважким, а важке непотрібним» (Г. Сковорода).

Вчення Григорія Сковороди про «Сродну працю» навряд чи викличе в когось заперечення. «Сродна праця втрачає властивість, що семантично пов'язана з поняттям «важкість», вона стає легкою, як розвага, і супроводжується духовною насолодою» (О. Ковалів).

Важливим є, відтак, розпізнати природні здібності чи задатки до їх формування, щоб потім, як казав класик «Нє било мучитєльно больно за бєсцєльно прожітиє ґоди».

«Від народження людина не має здібностей. Але в неї є визначені природні передумови — задатки для наступного їхнього розвитку у визначених умовах. (Так, відповідні властивості зорового аналізатора і художній тип вищої нервової діяльності є уродженою передумовою формування художніх здібностей.)

Задатками здібностей є особливості нервової системи, що обумовлюють роботу різноманітних аналізаторів, окремих коркових зон і півкуль мозку. Уроджені задатки визначають швидкість утворення тимчасових нервових зв'язків, їхня усталеність, співвідношення першої і другої сигнальних систем.

Природні передумови здібностей багатозначні — на їхній основі можуть бути сформовані різноманітні здібності. Здібності піддаються перебудові (рекомбінації). Це забезпечує компенсаторні можливості психічної регуляції: слабкість одних нейрофізіологічних компонентів компенсуються силою інших.

Психофізичні можливості людини, її здібності невичерпні. Проте не кожна людина знає про свої можливості і використовує їх належною мірою. Тим часом найвища самореалізація особистості — основний зміст людського буття» http://www.refine.org.ua/pageid-3737-2.html.

Не зовсім погоджуюсь із твердженням, що «від народження людина не має здібностей». Призначення деяких, а можливо і всіх, людей, на мою думку, є наперед визначеним. «Перш ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе», — говорить Господь пророкові Єремії [Єр. 1.5]. І від того чи зуміє людина розпізнати в собі оте справжнє покликання й піти за ним, залежить її життєвий успіх, відчуття цілісності та самореалізації…

Є багато різних методик виявлення природних здібностей та задатків. Найкраще розпізнати їх у ранньому дитинстві і то є важливим завданням батьків та вихователів.

Особисто мені дуже поталанило. Ні батькам, ні вихователям не довелося свого часу докладати зайвих зусиль для виявлення мого потенціалу.

Як відомо, дітей приносять лелеки (вони ж: бусли, боцяни, бузьки (бозьки), чорногузи, гайстери...). Це факт загальновідомий. Підтвердження можна знайти в усній народній творчості багатьох народів світу. Скажімо в Україні: «Діти, які хотіли мати сестричку, за порадою старших вибігали за ворота і гукали: «Буську, буську, принеси Маруську!». Відомо також, що ці птахи залишають немовлят у капусті, в магазині та інших несподіваних місцях, де щасливі батьки їх потім і знаходять.

Мене ж знайшли на книжковій полиці, серед романів домашньої бібліотеки. Саме туди поклав бузьок майбутнього письменника Романа Жахіва, коли батьків не було вдома. Вони ж (батьки) переказують, що під головою в мене лежав роман Віктора Гюґо «Собор Паризької Богоматері». Тепер ця книга є сімейною реліквією.  Таким чином, моє майбутнє покликання, не викликало потім жодних сумнівів. Писати я навчився раніше ніж читати і ходити (а рідні вже подбали, щоб засобів для письма мені не бракувало, бо як тільки закінчувався папір, діставалося стінам, меблям і т. п.). До того ж  не виникло жодних суперечок при виборі імені.

Отож, завдячуючи тому, що дорослі одразу розпізнали безсумнівний знак Долі, я тепер живу повноцінним щасливим життям творчої людини.