Скрипаль

ТІТИКОВІ*

Я майстер смичка!

Мало не Тітик.

На деці жінки граю осінь,

П'ю пиво такої ж барви,

Смакую таранькою кольору літа.

В кав'ярні, на столику міні-сцені,

Де на вікнах-персах — станики-ґрати,

Де не важливо на чому грати,

Якщо ти, як Тітик — геній.

Де достатньо одного слівця для пісні,

Де інструменти настільки кльові,

Що почуваєшся наче у Львові.

Чи, скажімо...

Ні, все ж таки саме у Львові!

Але Львів одцвів!

Не знаходжу потрібних слів,

Тому мовчки беру свою скрипку за талію,

І йду додому — догравати...

Ех, махнути б удвох до Італії,

І до дупи це місто послати.