Метемпсихоз

Я йшов…
Все ліс, і ліс, і ліс…
Заліз по груди у багнюку.
Благав, молив: “Подайте руку”,
Та ліс неначе в землю вріс.

Куди не глянь – кругом стовпи.
А на стовпах сторукі шіви,
А тіло обхопила діва,
І кігті жалять мов серпи.

І тулиться гарячим лоном,
Слизьким, до вигину стегна,
І тягне, тягне до багна,
І посміхається – прокльонам.

Зима-весна, зима-весна,
Нема ні осені, ні літа.
Взялося кригою півсвіту
Й запала тиша неземна.

А я кричав, кричав, кричав...
Крячав і став зненацька птахом,
І всі страхи розвіяв прахом,
Коли над лісом пролітав.